Квітень 2022 року родина Світлани Зубко з Сєвєродонецька згадує з невимовним болем. Hісто палало від ворожих атак, а дожити до наступного ранку було лотереєю. Зрештою наважилися на евакуацію.
Світлана Зубко
«На наших із чоловіком руках були 90-літня бабуся, тато з інвалідністю, 7-річна Настя і декоративний кролик Рада. Знайомі, котрі раніше втекли від бомбардувань і вже тоді були по той бік Дніпра, дали якийсь номер телефону, запевнивши: «Мирослава вам допоможе», – пригадує, як розпочалася дорога в невідомість, пані Світлана.
Родина вирушила на Хмельниччину. Спочатку оселилися в селі Кунча, а потім переїхали до Котюржинців.
Зізнається, досі важко осягнути масштаби людяності і співучасті тодішніх незнайомців.
«Нас дуже добре зустріли на Хмельниччині. Місцеві люди завжди підтримують: підсобляють і продуктами, і речами. Татові знайшли інвалідний візок, бо його ми не змогли взяти з собою», – говорить Світлана
У липні 2023 року, переобладнавши покинуту школу, Теофіпольська громада створила прихисток для внутрішньо переміщених у Котюржинцях.
Ремонт і перепланування приміщень школи виконали коштом селищної ради.
Команда «Рокади» допомогла з облаштуванням.
Тетяна Сич
«Ми допомогли замінити вхідні двері і всі вікна, встановили пандус, частково виконали ремонт даху, облаштували дитячий майданчик. Також придбали необхідну побутову та санітарну техніку», – розповідає регіональна координаторка Тетяна Сич.
Нині у прихистку проживає 16 родин із Херсонської, Донецької та Луганської областей.
Кожна сім’я має окрему кімнату. У закладі 2 загальні кухні, 5 туалетних кімнат, 4 душових.
І в цьому ж прихистку Світлана Зубко віднайшла свою місію – працює соціальною фахівчинею.
«Коло моїх обов‘язків звичайне – дбаю, щоб у прихистку все було в порядку. Також представляю нашу невелику громаду, інтереси таких як я внутрішньо переміщених у різних установах. Але найважливіше для мене – це підтримка сусідів, бо, часом, достатньо просто вислухати людину і дати зрозуміти, що вона не одна зі своїми життєвими викликами, тим паче, маючи за плечима такий же досвід втечі від обстрілів і пошук сил для нового життєвого старту», – розповідає Світлана.
Мирослава, до якої в розмові у квітні 2022 року порекомендували звернутися Світлані знайомі, – працює директоркою Центру соціальних послуг Теофіпольської селищної ради.
Із перших днів повномасштабного вторгнення жінка опікується внутрішньо переміщеними до громади.
Мирослава Майдан
«У квітні 2022 року у нас проживало близько пів тисячі внутрішньо переміщених. Уся громада об‘єдналася, щоб допомогти людям із житлом, необхідними речами, продуктами. Все було так, як у більшості регіонах і громадах, які приймали тих, хто тікав від обстрілів», – пригадує Мирослава Майдан.
Тоді Мирослава допомогла і родині Світлани.
«А потім долучилася команда «Рокади». Ось так уже третій рік поспіль ми підтримуємо один одного», – додає керівниця Центру соціальних послуг.
Зі створенням прихистків у громаді, обов‘язки Мирослави Майдан розширилися – тепер відповідає і за них.
«Коли ми познайомилися зі Світланою відразу помітили, наскільки активною вона є, не боїться роботи і прагне змін. Жартуємо, що для неї немає неможливого завдання – є лише терміни його виконання», – продовжує координаторка регіонального офісу «Рокада» у Хмельницькому Тетяна Сич.
Зрештою у Світлани Зубко виникла ідея створити власну громадську організацію, аби стати ще кориснішою.
Жінка прагнула робити все можливе, аби нова оселя була комфортною, а життя в громаді – повноцінним.
«Підійшли до завдання комплексно. Спочатку разом зі Світланою та іншими активістами попрацювали над стратегією створення громадської організації. Потім влаштували сесію обміну досвідом із місцевими активістками, які вже мали досвід створення й активної діяльності власних об‘єднань. І ось торік 27 листопада зареєстрували громадську організацію «Мрій і дій для України»», – розповідає Тетяна Сич.
«Мабуть, уже тут будемо будувати своє майбутнє. Хочу допомогти людям, які цього дуже потребують», – зізнається Світлана Зубко
Доньці Насті нині вже 10. Дівчинка ходить до місцевої школи. Має багато друзів.
«Настя любить малювати. Взагалі створювати гарні речі. У неї до цього талант», – розповідає жінка.
Чоловік Сергій доглядає 93-річну бабцю Лідію. Батька Світлани торік не стало.
«Успіх Світлани полягає в тому, що вона попри всі обставини не втратила віру і любов до людей, змогла не лише сама знайти сили рухатись далі, а й повела за собою інших. Головне, щоб на шляху таких людей були ті, хто стане опорою та плечем підтримки. Радіємо, що змогли нею стати у відповідальний для неї момент», – підсумувала координаторка регіонального офісу «Рокада» у Хмельницькому Тетяна Сич.
