Російська масована атака по Києву 8 липня 2024 року стала найбільш масштабною за кількістю постраждалих й другою за кількістю жертв від початку російсько-української війни. Кияни та гості міста досі оговтуються від наслідків трагедії, а про подію нагадують зруйновані будівлі та сліди від потужної вибухової хвилі.
У той день фахівці Київського осередку «Рокади» оперативно вирушили на місця прильотів, аби надавати допомогу українцям. Підтримка була необхідна не лише для постраждалих у лікарні «Охматдит», але й для мешканців навколишніх багатоквартирних будинків.
Наталія Сімикіна та Зоя Соломаха, які в ті дні отримали підтримку від наших спеціалістів, поділилися своїми спогадами, аби якомога більше людей пам’ятали про справжні злочини РФ проти цивільного населення.
«Я живу одна й не вмію користуватися новою технікою, то ж про повітряну тривогу та ракетну небезпеку мене повідомляють сусіди. Так і в той день, 8 липня, вони витягнули мене з квартири і разом з моєю собачкою відвели до укриття. В один момент почали лунати вибухи, чотири були такі потужні, що в нашому сховищі тремтіли стіни. Я була розгублена, це жахливий стрес у такому віці, особливо для самотньої людини. Коли повітряна тривога закінчилась і ми піднялися, я побачила понівечений будинок і розбиті вікна у моїй квартирі, але думала про єдине – головне, що пощастило вижити”, – розповідає пані Наталія.
Жінка пам’ятає і про перші дні після трагедії.
«Ваші працівники приїхали якраз вчасно. Про допомогу не потрібно було навіть просити, дівчина психолог відразу підхопила мене, заспокоїла, юристи проконсультували, а потім надали матеріали, щоб полагодити вікна. Все продумано до найменших дрібниць, мені більше нічого не було потрібно після візиту «Рокади», помітно, що люди знають свою справу. Я відчула, що таке опора».
Пані Зоя також під час обстрілу була неподалік від дому на вулиці Білоруській.
“У той день у мене був запланований візит до лікаря. Я почула повітряну тривогу та кілька вибухів десь далеко. Вирішила все одно піти на процедуру, адже вона необхідна через мій стан здоров’я. По дорозі почало прилітати поруч, я почула надпотужні вибухи й впала на землю, закривши голову. Коли все закінчилось, чорні стовпи диму почали підніматися аж до хмар», – згадує жінка.
Квартира Зої Павлівни не постраждала, втім, вікна в під’їзді доведеться лагодити.
«За час війни вже втретє ми страждаємо від обстрілів рідного мікрорайону, вже втретє ремонтуємо і відновлюємо домівки. Втім, з як говоримо з сусідами, це не зрівняється з тим, що хтось 8 липня втратив життя”, – ділиться киянка.
Ми щиро сподіваємось, що ці люди більше не відчують на собі реалій війни. А ми в свою чергу завжди будемо поруч з тими, хто цього потребує!
Проєкт реалізується за підтримки UNHCR Ukraine – Aгентства ООН у справах біженців в Україні.
