До повномасштабного вторгнення Анастасія і Михайло жили у різних регіонах і навіть уявити не могли, що доля зведе обох за сотні кілометрів від рідного дому.
Анастасія – з Нью Йорка, того що на Донеччині. Працювала педагогом у спеціальній школі. Михайло – з Херсона. У рідному місті був водієм тролейбуса.
Обом довелося покинути все і рятуватися від обстрілів. Так опинилися на Хмельниччині, в одному прихистку.
Гуртожиток у селищі Гриців став другим домом для 75 внутрішньо переміщених українців.
Уже третій рік поспіль «Рокада» опікується закладом і його мешканцями. Спершу команда допомогла в облаштуванні – частково замінила вікна, підтримала з ремонтом санвузлів, а далі – забезпечила необхідними меблями і технікою.
«Ми жили у сусідніх кімнатах, але практично не спілкувалися. Якось я влаштувала невеличке свято, зібралися сусідами у моїй кімнаті. І тут хтось каже, що саме в цей день у Михайла день народження. Я ж відповідаю, то кличте його… Це було 24 лютого. А 25-го, тобто на наступний день, ми почали зустрічатися. Разом вийшли на прогулянку, а він питає, чи не боюся стосунків. Я? Ні, я ж із Донбасу… Так усе й розпочалося», – розповідає Анастасія.
«Познайомилися ми в гуртожитку. Сподобалися одне одному, ходили гуляти разом. Якось так. І потім покохали одне одного», – стримано ділиться своєю версією початку спільної історії Михайло і додає, найбільше цінує в Анастасії взаєморозуміння.
Жінка зізнається, особливої романтики не було. Стосунки розвивалися так, ніби були знайомі вже давно. Тож не затягували ні з одруженням, ні з народженням дитини.
«Пропозиції як такої він не робив. Придбали срібні каблучки й побралися навесні 2024-го у Києві. Ніколи не прагнула білої сукні чи розкішного весілля. Це був наш день – зареєстрували шлюб у Святошинському РАЦСі без зайвої уваги і метушні», – продовжує Анастасія.
Нині родина Кобелі виховує донечку. Назвали Регіна.
«Михайло мріяв про доньку. Від першого шлюбу має сина Микиту, той разом із мамою живе у Польщі. Але ми спілкуємося, доволі теплі стосунки. Так от, коли ми дізналися стать дитини, Михайло не міг повірити, що його мрія здійсниться. До речі, перше слово Регіни було саме «тато»», – розповідає Анастасія.
Сам Михайло зізнається, щойно дізнався, що дружина носить під серцем доньку, емоціям не було меж.
«Взагалі я думав, що буде хлопчик. Так у нас сімейно склалося, що народжуються хлопчики. У брата теж перший син. А коли УЗД показало, що буде дівчинка, був неймовірно щасливий», – додає чоловік.
Нині Анастасії і Михайлові – по 38 років. Обоє безмежно залюблені у доньку і обережно радіють своєму щастю. Для нього вона – кицюня, для неї він – зайченя. Попри непрості українські будні, все ж знаходять можливості, аби набутися разом і не пропустити першого слова, першого кроку своєї Регіни.
