Мене звати Марія і мені 32 роки. До початку війни родиною – я, чоловік і наша донечка – жили на Луганщині. Втім коли там стало зовсім небезпечно, довелося тікати. Кілька місяців жили у транзитному центрі для внутрішньо переміщених, а зараз знайомі допомогли знайти житло.
Мій чоловік залишився вдома – сказав, що не поїде, бо «його місце тут». Я тоді ще не усвідомлювала, наскільки мені буде легше без нього. Раніше я думала, що ми – звичайна сім’я: сваримося, миримося, живемо, як усі. Але тепер розумію – те, що відбувалося, було насильством.
Найболючішою темою для мене завжди було питання дітей. Я хотіла одну доньку, бо мала проблеми зі здоров’ям і прагнула реалізувати себе, можливо, здобути нову професію. Але він наполягав, щоб я народжувала далі: «Жінка має народжувати, це її обов’язок. Інакше навіщо ти мені?»
Він забороняв будь-яку контрацепцію – називав це гріхом, «хімічною отрутою». Таблетки викидав, лікарів висміював. Я кілька разів завагітніла, хоча не хотіла, і мусила робити аборти, бо розуміла, що не впораюся. А він потім звинувачував у тому, що я «вбила дітей».
Коли почалася війна, він не дозволяв виїхати. Такала з донькою серед ночі – без речей, без документів. Допомогли волонтери, вони й привезли нас до транзитного центру.
На місці я вперше поговорила з соціальною працівницею з питань гендерно зумовленого насильства. Вона дуже уважно вислухала і сказала: «Маріє, те, що ви пережили, – це насильство. Ви мали право самі вирішувати, чи народжувати, чи ні».
Ці слова стали для мене наче ковтком повітря – не відчула сорому, лише полегшення.
…Мені допомогли відновити документи, пройти медичний огляд і отримати консультацію гінеколога. Згодом я записалася на короткострокові курси для жінок, що втратили роботу. Хочу навчитися новій справі й забезпечити доньці стабільне життя.
Іноді ще важко – особливо, коли згадую минуле. Але тепер я знаю, що маю право на безпеку, на повагу й на власний вибір.
Якщо хтось зараз живе у страху, думаючи, що так і має бути, – ні, не має!
Бо ніхто не може вирішувати, що ти маєш робити зі своїм тілом і своїм життям.
