Родина Борхаленків – із Гостомеля. Живуть на вулиці Затишній. Колись вона називалася Гагаріна. Пані Галина розповідає, після жахіть, які творив ворог у місті-Герої, – зараз спокійніше.
«Тож назва вулиці відповідає, – ділиться жінка. – Іноді чути, як працюють наші захисники неба, але порівняно з тим, що пережили люди, то все зараз добре. Затишно наскільки можливо».
Галині Борхаленко – 66. Разом із чоловіком Миколою дбають про 27-річну доньку Лілю. З народження у дівчини діагноз ДЦП, проте це зовсім не заважає їй творити, любити книги й відкривати для себе світ.
«Раніше, поки Ліля навчалася, ми їздили на різні фестивалі. Ліля займалася вишивкою картин стрічками тож представляли на них свої роботи. Виборювали перші місця, маємо багато дипломів і різних відзнак. Зараз донька більше читає», – розповідає мама.
«Люблю фентезі», – долучається до розмови Ліля.
Дівчина захоплюється «Гаррі Поттером», «Володарем перснів».
«Перечитала усю серію з семи книг. Вона справжня фанатка Гаррі Поттера. Зараз збирає фігурки за мотивами роману – подруга надсилає з-за кордону. Також перечитала всі книжки Ніка Вуйчича. До речі, коли він приїздив до Києва у 2017 році, Ліля особисто подарувала йому свою спеціально вишиту картину. Для неї це була особлива подія. Єдине — з усіх його книг у Лілиній бібліотеці лише одна є українською. Тож зараз шукаємо можливість замінити інші», – продовжує Галина Борхаленко.
Війна застала родину вибухами на аеродромі.
«Ми почули вранці, коли летіли гелікоптери і обстрілювали аеродром. Старша донька вже надвечір каже, що треба виїздити звідси. Молодшій внучці Іванці тоді був лише рік. Ми з чоловіком не хотіли їхати, але донька таки переконала. Кілька місяців прожили у Чернівцях. Першим повернувся батько, а потім і ми», – пригадує мама Лілі.
Увесь цей час родина була на зв‘язку з сусідами. Ті розповідали, як виживали під час окупації.
«Поряд із нашим будинком стояли танки, біля сусідів – міномети. Ворог гатив ними по місту. По вулицях люди майже не ходили. А як треба було, то йшли городами – розрізали сітки, де була огорожа, і так діставалися один одного. Води не було, їжі не було. Один генератор на всю вулицю. Коли ворожі солдати ходили по хатах, то відбирали в людей телефони і розбивали. Велика вдача була заховати хоча б один для зв‘язку. Потім бігали з ним до генератора і заряджали, щоб була можливість спілкуватися з тими, хто встиг виїхати», – ділиться Галина Борхаленко.
Стреси і переживання суттєво позначилися на здоров‘ї Лілі. Мама каже, третій рік поспіль боряться із наслідками. Вірить, усе буде добре.
«Саме це стало причиною, що нам критично необхідним був пандус. Раніше ми з чоловіком самі допомагали Лілі спуститися сходами, а зараз просто не вистачає сил», – зізнається Галина Борхаленко.
Жінка звернулася до посадовців із тим, щоб розглянули можливість облаштувати пандус. Ті сконтактували з «Рокадою».
«Це був жовтень 2024-го. Ми отримали запит на встановлення пандуса в будинку, де живе Ліля. Виїхали наш інженер Павло Могиленко і помічник інженера Богдан Сідляренко. Проблема полягала в тому, що Лілія дуже рідко виїжджала на прогулянку, так як на вході в будинок були сходи. І мама не могла її часто підіймати по цих сходах. Завдяки сприянню УВКБ ООН, ми оперативно доставили металевий стаціонарний пандус. Потрібен був ще певний час, щоб місцева адміністрація забезпечила його монтаж», – пригадує координаторка офісу «Рокади» на Київщині Юлія Реєбер.
Цьогоріч команда «Рокади» допомогла родині і з заміною вікон. Роботи завершили кілька тижнів тому.
«Я дуже щаслива, що наше знайомство відбулося. Гарні люди, готові допомогти, підтримати», – дякує Галина Борхаленко.
Нещодавно від благодійників Ліля отримала візок із електроприводом. Тож стала набагато мобільнішою. Разом із мамою виїздять на базар, у магазини, на концерти…
«Тепер вона сама і з дому і в дім заїздить по пандусу. Коли вибираємося кудись, Ліля їде, а я поряд іду. От у червні збираємося до зоопарку. Його власник Михайло Пінчук подарував нам чотири квитки. Зоопарк святкує свій день народження і виходить, що не ми робимо подарунки, а нам», – усміхається мама Лілі.
У п‘ятницю родину Борхаленків разом із командою «Рокади» та УВКБ ООН у Київській області відвідали Посол Ісландії в Україні Фрідрік Йонссон.
«Ми радо зустріли їх і дуже мило поспілкувалися. Щиро вдячні «Рокаді» та УВКБ ООН за таку значущу для нас допомогу. А ще вдячні всім хто познайомив нас із «Рокадою», хто допомагав нам. Божого всім благословення та мирного неба», – додала Галина Борхаленко.
