Родина Лавриків, у якій виховуються семеро дітей, евакуювалася з-під Бахмута на Донеччині до Олександрії на Кіровоградщині у 2022 році. Тоді 37-річна Наталія була саме при надії. Жінка розповідає, переїзд був складним, проте завдяки підтримці найрідніших, турботі волонтерів, обійшлося без наслідків і невдовзі на світ з‘явився Михалик.
Наталія Лаврик,
«Спочатку нас евакуювали до Дніпра, а вже звідти на Кіровоградщину. Як тільки нас вивезли, відразу полетіли снаряди на село… Майже рік прожили в одному прихистку, а згодом переселилися до іншого. Нас було десятеро – семеро дітей, я, мій чоловік і свекруха. На жаль, минулого року мами чоловіка не стало. Ця втрата дуже болюча, адже вона завжди була підтримкою й опорою для нас», – ділиться Наталія.
Нині родина живе у прихистку, який поділений на дві частини – в іншій працює дитячий садок.
Команда «Рокади» більше року опікується закладом і його мешканцями. Там уже замінила вікна, адже старі віконні конструкції застаріли не лише морально, а й фізично, давно втративши герметичність.
Наталія Саприкіна та Ірина Хорольська
«Коли ми запитали в мешканців прихистку, що для них критично важливо у побуті, то вони відповіли, що дуже актуальною була б заміна вікон. Тож ми потурбувалися про це. Загалом замінили 10 вікон у кожній кімнаті і загальних просторах. Тепер людям комфортніше й тепліше», – розповідає інженерка регіонального офісу «Рокади» Наталія Саприкіна і додає, також надали будівельні матеріали, аби люди змогли оновити кімнати.
«Роботи виконуватимемо власними силами. У нас доволі активна громада. Ремонти вже розпочали», – додає керівниця прихистку Ірина Хорольська.
У кімнаті Лавриків також триває ремонт. Господиня показує, що вже постелили лінолеум. Попереду – інші роботи.
У рідному селі сім‘я мала власний будинок, садила городину і дбала про велике господарство.
«У нас були і корови, і бички, і качки, і кролики… Щороку в лютому купували курчат бройлерів і вирощували їх. Ще був великий город… Дуже цього не вистачає зараз. А ще – свят, коли всі разом збиралися за столом. Це був гарний час, повторитися якому вже не вдасться. Мій батько залишився вдома і загинув під завалами під час чергового обстрілу…», – продовжує жінка.
Аби хоч якось відродити те життя, поряд із прихистком родині дозволили облаштувати невеликий город. Проте масштабів було замало, тож знайома літня жінка віддала Лаврикам у користування ще й свою ділянку. Відтак третю весну поспіль сім‘я садитиме городину.
Її чоловік Віктор зараз працює в Олександрії на фабриці. Жінка каже, роботодавці його цінують і неабияк пишається цим.
Діти Вікторія, Владислав, Анастасія, Олександр – ходять до школи, найменший син Михайлик – у садок, а старша Дарія здобуває професійну освіту.
«Найстарша донька Юлія має вже власну сім‘ю. У мене є навіть внучечка і чекаємо ось на другу. Так що я бабуся», – радіє Наталія.
Дарія, 18 років
Вікторія, 15 років
Анастасія, 13 років
Сашко, 9 років і Владислав, 11 років
Михайлик, 3 роки
Діти мріють про успішне майбутнє – хтось хоче бути вихователем, хтось футболістом і тренером, хтось хоче піти в медицину. Але найбільше велика родина мріє про власний будинок.
«Ми вдячні людям, які нас підтримують і допомагають. Ми вдячні громаді, вдячні «Рокаді». Але власний будинок для нас – це можливість повноцінно розпочати нову главу життя. Це можливість знову тримати господарство і будувати стабільне й безпечне майбутнє для дітей. Тож поки працюємо, аби наша мрія збулася», – підсумовує багатодітна мама.
