Дмитро Пісоцький, 6 років

«Наша історія бере початок у прекрасному місті Вовчанськ, що на Харківщині. Все життя там жили і мали величезні плани на майбутнє. Я – працювала, а синочок ходив до садочка. Але в нашу країну прийшла війна… Місто окупували з перших годин вторгнення», – розповідає свою історію мама Дмитрика – Тамара.

Сім‘я терпіла, скільки могла. Але з кожним днем ситуація погіршувалася – тож вирішили їхати.

«На той момент утрьох – бабуся, я і синочок. Зараз ми знаходимося в дуже гостинному місті Зміїв. Тутешні мешканці дуже привітно ставляться до нас, поряд із нами неймовірні люди. Ми мешкаємо в місці компактного проживання і у нас є своя кімната – тепла та затишна», – продовжує Тамара.

Мама розповідає, зараз залишилися з сином удвох – бабуся пішла у засвіти. Каже, не витримало серце розлуки з домом, що рідної затишної оселі вже немає і повертатись нікуди.

«Зараз Дмитрик готується до першого класу, а у вільний час гуляємо, малюємо, ліпимо і граємо в настільні ігри. Головною мрією нашої сім’ї є мир і спокій в Україні, а ще нам дуже-дуже хотілося б щоб у нас був свій, власний дім», – ділиться Тамара.

«Тому на малюнку зображений дім нашої мрії: світлий, теплий затишний і гостинний. Сімейне гніздечко поряд із невеличким городом і обов’язково яблунею та квітами поряд», – додає Дмитрик.

А ще хлопчик намалював поля пшениці під синім українським небом.

«Ми бажаємо, щоб мрії кожної української дитини обов’язково здійснилися, а втілення нашої мрії є наш малюнок. Це і є Україна, яку любимо!», – зізнається родина Пісоцьких.