Віталіна Бондар, 16 років

Відлуння вибухів у Лисичанську стало звичним із першої ж доби повномасштабного вторгнення, а життя миттєво втратило звичні орієнтири.

Рішення про евакуацію родині Бондарів далося важко. Але бачити батькам, як діти – Віталіна і Афелія ховаються разом із сусідами у напівпідвальному приміщенні від постійних обстрілів, було нестерпно.

Самі ж Роман і Ніна волонтерили, доставляючи харчі містянам по всьому району. Не могли залишити тих, хто був поруч і потребував допомоги.

Але настав момент, коли зрозуміли, що залишатися більше не можна.

Евакуювалися разом із сусідами.

Дорога була справжнім випробуванням: поряд їхав напівпаралізований чоловік, обстріли не припинялися, транспорту бракувало, а в автобусах люди не просто стояли — вони висіли один на одному. Потім — така ж переповнена електричка. На проміжній станції незнайомі, але добрі люди дали притулок на ніч. А вже зранку — знову в дорогу, у бік Дніпра.

Місто зустріло нічною сиреною і натовпом на вокзалі. У кімнату відпочинку тягнулася черга, довжиною в ніч.

Ніна відчайдушно шукала шлях дістатися до тимчасового притулку, який був домовлений заздалегідь. Через комендантську годину знайти транспорт було майже неможливо.

Погодилися допомогти поліцейські, які відвезли родину до прихистку.

На новому місці влаштувалися настільки добре, наскільки можливо у цій ситуації. Ніна працює адміністратором шелтеру, Роман у всьому їй допомагає.

Нині Афелія відвідує онлайн садочок та денний центр виховання дітей при шелтері для переселенців.

Старша Віталіна вступила до коледжу дизайну у Дніпрі.