Продовжуємо розповідати про ветеранські спільноти України, що є учасницями проєкту «Соціальне згуртування та реінтеграція ветеранів в Україні», який реалізується благодійним фондом «Рокада» за підтримки Міжнародної організації з міграції та за фінансування Європейського Союзу. Проєкт допомагає організаціям у розвитку, надаючи експертну й фінансову підтримку.
Благодійний фонд «Стійка нація» і громадська організація «Захист – об‘єднання волонтерів» загартовувалися у перші дні повномасштабного вторгнення, аби допомагати землякам і внутрішньо переміщеним українцям. Згодом спільноти сфокусувалися на підтримці ветеранів і їхніх родин. За цей час обом вдалося реалізувати чимало ініціатив, які допомагають в адаптації й реінтеграції.
Створенню благодійного фонду «Стійка нація» в місті-герої Ірпені, що на Київщині, передувала гуманітарна робота команди небайдужих від початку повномасштабного вторгнення. У лютому 2022-го подружжя Руденків – Людмила і Сергій у своєму відпочинковому комплексі облаштували волонтерський хаб, який слугував для містян безпечним прихистком. Там допомагали харчами, одягом, медикаментами, а також надавали психологічну підтримку.
Людмила Руденко,
засновниця й керівниця БФ «Стійка нація», м.Ірпінь
«Наш комплекс складався з офісних приміщень, зимового саду на понад три сотні видів орхідей, кав‘ярні, просторої тераси, двох автономних харчоблоків, глибоких безпечних підвалів, що використовувалися як укриття, гостьового будиночка, широкого пірса на березі озера. 24 лютого у комплексі ми організували гуманітарний центр. Тут переховувалися жінки з дітьми, літні люди… Тут ми допомагали містянам засобами першої необхідності, медикаментами, а також готували гарячі обіди. Під час найбільш запеклих боїв, що відбувалися на лінії оборони міста, люди ховалися від обстрілів у нашому підвалі і багатьом це врятувало життя… Чоловік разом із іншими зґуртувалися у добровольчі сили і тримали оборону нашого міста», – ділиться спогадами Людмила Руденко.
Сама очільниця – за фахом психологиня, а ще – пройшла низку тренінгів у міжнародних профільних організаціях. Після звільнення Київщини, розпочала співпрацю з Бучанським центром психосоціальної підтримки. Пані Людмила фактично опинилася в епіцентрі психологічної травми, якої зазнали як окремі люди, так і громада міста загалом. На початку квітня 2023 року, коли Ірпінь поступово оговтувався від російської окупації й жителі стали масово повертатися у виснажене і зруйноване місто, волонтерка разом із командою офіційно зареєструвала благодійну організацію.
«До нашої команди постійно долучаються охочі. Однак її основою стали ті, хто був від самого початку поряд як зі мною, так і з моїм чоловіком. Це надзвичайно сильні й патріотичні особистості, які власними справами довели відданість рідному місту. До речі, чимало й внутрішньо переміщених осіб стали разом із нами в пліч-о-пліч. Скажу відверто, це надихає, дає сили працювати далі й адаптувати середовище, в яке повертаються ветерани. Згодом долучилися до нас і бізнес, і місцева влада, і партнерські благодійні організації. Ми уважно досліджуємо, як формується громадянська відповідальність членів Ірпінської громади. Через групові заходи фасилітації ми формуємо нові маркери ідентичності для стишення фонових конфліктів у суспільстві, активізація яких притаманних воєнному часу. Ми також маємо наукову підтримку від колег і внутрішню впевненість, що можемо допомагати більшій кількості людей», – продовжує Людмила Руденко і додає, її чоловік продовжує нести службу. Тож, каже, точно знає, які запити нині в родин захисників.
Основний напрямок роботи «Стійкої нації» – психологічна та соціальна реабілітація. Фонд фокусується на підтримці родин захисників, ветеранів, звільнених із полону, зниклих безвісти й загиблих воїнів.
«На той період в Ірпені перебували близько 80 тисяч мешканців і щонайменше 25% із них потребували психологічної допомоги. На мою думку, нині їхня кількість значно більша, бо війна триває й невпинно виснажує психічні ресурси людини. Наразі збереження ментального здоров‘я українців стало, фактично, питанням національної безпеки та перемоги. Саме тому ми обрали такий напрямок роботи як психосоціальна підтримка», – переконана очільниця фонду.
Для надання комплексної психосоціальної допомоги родина Руденків вирішила перепрофілювати свій відпочинковий комплекс, розташований на березі мальовничого озера, на Центр соціально-психологічної реабілітації. Це потребувало великих зусиль та коштів. Під час запеклих боїв в Ірпені всі будівлі комплексу зазнали ушкоджень через російські обстріли, частково були зруйновані та згоріли. Для їхнього відновлення довелося шукати допомогу в громаді, у місцевої влади, у соціально відповідального бізнесу, міжнародних донорів і партнерів. Зокрема, підтримку в технічному оснащенні Центру надала Міжнародна організація з міграції.
Нині – це осередок, де і дорослим і дітям допомагають плекати ментальну стійкість і піклуватися про фізичне здоров’я. Там, окрім фізіотерапії, йоги, арттерапії, реабілітації адаптивними видами спорту, проводять рекреаційну терапію та колективні ретрити. У перспективі мріють заснувати яхтинг для ветеранів і школу юнг.
«Пишаюся тим, що нам вдалося створити цей центр. Сотні ветеранів, їхніх дружин і дітей отримали можливість відновлюватися у такій мальовничій локації. А ще ми плануємо започаткувати школу юнг і давати уроки з вітрильного спорту. Це не лише допомагатиме відновленню тих, хто пережив жахіття війни, а й сприятиме військово-патріотичному вихованню молодого покоління Ірпінської громади», – ділиться Людмила Руденко і додає, також центр поступово стає майданчиком для освітніх, мистецьких, спортивних і наукових заходів.
На різдвяні свята пані Людмила з командою вкотре влаштувала коляду. Діти Ірпінської громади отримали подарунки від доброчинців зі Словацької Республіки.
«Збереження традицій, духовних цінностей – це той фундамент, на якому ми будуємо майбутнє нашої громади. Передаючи ці важливі знання дітям, ми виховуємо покоління, яке знає ціну своїй культурі, має національну ідентичність. Наразі спільна молитва про перемогу й українська коляда об‘єднують громаду, наповнюють серця добром. Вони нагадують, що попри всі випробування, світло правди обов‘язково переможе пітьму зневір‘я», – підсумовує засновниця благодійного фонду «Стійка нація» Людмила Руденко.
Громадська організація «Захист – об‘єднання волонтерів» – перша на Хмельниччині створила ветеранський простір і сьогодні уже до неї за досвідом звертаються інші спільноти регіону, яким радо допомагають. Це, каже очільниця об‘єднання Катерина Луцик, не може не надихати, адже чим більше організацій опікуються ветеранами, їхніми родинами – тим краще. А чим більше ветеранів знають, що на них чекають, що для них готують можливості, тим більше перспектив у громад, у країни.
Історія «Захисту» розпочалася у березні 2022-го. Тоді в єдину спільноту зґуртувалися близько двох десятків локальних організацій.
Катерина Луцик,
голова ГО «Захист – об‘єднання волонтерів», м.Хмельницький
«Це були активні волонтери і представники громадського сектору Хмельницького. До повномасштабного вторгнення всі працювали за різними напрямками, з різного часу – хтось із 2014 року, хтось пізніше. А коли росіяни в лютому 2022-го атакували Україну, об‘єдналися. Ми закривали гуманітарні запити – від логістики допомоги до зустрічі внутрішньо переміщених українців, пошуку їм житла і забезпечення базових потреб. По суті, саме люди, саме велика команда стали стартовим ресурсом із якого розпочалася наша робота», – розповідає Катерина Луцик.
Наразі команда громадської організації налічує близько трьох десятків активних людей. Свою роботу сфокусували на підтримці ветеранів і їхніх родин. Кожен в організації відповідає за свій напрямок: адміністративний сектор, психологи – дорослі й дитячі, фахівці супроводу, юристи, кар‘єрні консультанти, арт-терапевти.
«Ось така мультидисциплінарна група працює з ветеранами. Більшість запитів ми закриваємо в межах нашого простору, а ті, що потребують зовнішньої допомоги – такої як вирішення питання у Пенсійному фонді, ЦНАПі чи соціальному захисті, ми залучаємо державних стейкхолдерів. І це теж гарно працює, адже, коли ветеран звертається в певну структуру, то вже не стоїть у чергах. Державні фахівці ознайомлені з його кейсом і готові відразу включатися у вирішення. Завдяки такій взаємодії, зменшуємо соціальну напругу», – пояснює механізм роботи очільниця об‘єднання.
Сама Катерина – у минулому захисниця. У 2015-му добровольцем пішла на фронт медиком. Там отримала поранення і, як тисячі вчорашніх військових, проходила реадаптацію. Увесь процес змусив її замислитися над тим, аби допомагати у майбутньому ветеранам полегшити шлях відновлення. З початком повномасштабного вторгнення прагнула доєднатися до своєї бригади, проте обставини склалися так, що її сили знадобилися в тилу. Тоді ж життя закрутило в громадську волонтерську роботу.
«Більше року ми акумулювали досвід і наші ресурси, поліпшували свої знання, вели переговори з міською владою. І нарешті у грудні 2023-го відкрили простір «Захист.4.5.0» для підтримки ветеранів їхніх родин, а в 2024 році він став комунальним закладом», – пригадує Катерина Луцик.
Простір веде роботу за трьома векторами: реінтеграція ветеранів, освіта і героїзація.
Реінтеграція ветеранів і родин:
– соціальний супровід
– психологічний супровід
– кейс-менеджмент
– терапія
– ретрити
Освіта:
– комунікація з ветеранами органів влади і сервісних структур
– навчання для громад із розбудови системи підтримки ветеранської політики
– навчання для ветеранів і їхніх родин: бізнес-курси, перекваліфікація тощо.
Героїзація:
– поширення культури поваги і пошани ветеранів
– популяризація образу ветеранів і ветеранок
«Ми бачимо запит на кожен із цих векторів. Наприклад, у контексті реінтеграції ми працюємо за принципом «рівний – рівному». Ми створюємо мікроспільноти, у яких ветерани чи їхні дружини, або дружини загиблих, дружини полонених спілкуються у своєму колі, підтримують один одного, проводять спільні майстеркласи чи беруть участь в заходах із арттерапії. Такий підхід працює і має результати. Освітня складова базується на нашому тренінговому центрі. Ми маємо сертифікованих фахівців, які проводять навчання для різних надавачів послуг: як громадського сектору, так і, наприклад, посадовців щодо комунікації з ветеранами, ветеранками, родинами загиблих, безвісти зниклих і військовополонених. Для нас важливо мінімізувати конфліктні ситуації через прогалини в комунікації, налагодити партнерство між органами влади і ветеранами, допомогти їм формувати ветеранські простори. Плюс ми навчаємо і самих ветеранів. У грудні, наприклад, у нас стартував бізнес-курс із започаткування власної справи. Упродовж минулого року ми провели шість курсів із перекваліфікації. У процесі – ще два курси. І третій напрямок – це культура поваги, пошани і героїзації. Адже, ми навчилися шанувати мертвих, загиблих, але не навчилися шанувати живих», – констатує Катерина Луцик.
Торік команда «Захист – об‘єднання волонтерів» також організувала «Академію жіночого лідерства» для родин загиблих, безвісти зниклих і родин ветеранів.
«Як результат, дев’ятнадцять жінок започаткували власну справу. І це те, чим ми пишаємося. Більше того, ми створили для них ком‘юніті, де жінки обмінюються досвідом, своїми викликами і досягненнями. Ми ж – підтримуємо їх», – радіє здобуткам підопічних очільниця спільноти.
Серед тих, хто знайшов свій новий шлях, – жінка загиблого військового. Вона самотужки виховує трьох дітей. Завдяки програмі, відкрила логопедичний кабінет.
«Ця історія вражає в саме серце. Жінка втратила чоловіка, коли чекала на третю дитину. Вона не хотіла і не знала, як жити далі. Звернулася до нас по консультацію. Ми допомогли їй піти в терапію, потім залучали до активностей. І ось маємо результат. Ця жінка зараз усміхається, у неї з‘явився вогник в очах… А коли приходить до нас – завжди обіймає. Дивишся на такі випадки, на таких людей і розумієш, що ця робота насправді дуже і дуже важлива. А ще – наскільки чудовий у нас колектив, який не боїться приймати іноді дуже складні виклики і вирішувати їх. Саме команда є рушієм, силою і фундаментом змін», – ділиться Катерина Луцик.
