Організації «Бугурт Січ» і «Міцні 300» відносно молоді, втім за час своєї роботи змогли втілити глобальні проєкти, які змінили сотні ветеранських життів, а головним чином дали важливий поштовх вчорашнім воїнам до пошуку себе в цивільному світі.
Продовжуємо розповідати про ветеранські спільноти України, що потрапили до двадцятки учасників проєкту «Соціальне згуртування та реінтеграція ветеранів в Україні», який реалізується благодійним фондом «Рокада» за підтримки Міжнародної організації з міграції та за фінансування Європейського Союзу.
Четвертий місяць поспіль спільноти проходять навчання. Отримані знання допоможуть поліпшили надання послуг ветеранам і їхнім родинам, залучати громади до роботи, а експертна й фінансова підтримка в межах проєкту сприятимуть сталому розвитку організацій.
Раніше ми розповідали про досвід Одещини, Волині та Запорізької області. Нині мова піде про Київщину.
Громадська організація «Асоціація бугуртного спорту в Україні» більше відома як «Бугурт Січ». Офіційно розпочала свою роботу чотири роки тому, хоча ідея поширити лицарський рух народилася ще у 2020-му.
Олена Кречет
«Натхненник – Ігор Парфентьєв. Займається середньовічним боєм майже все своє життя. Тай власне, всі наші засновники – так чи інакше з цього руху. Тож ідея була в повітрі давно. Уже на той час до нас долучалися чимало ветеранів. Ми бачили, що бугурт допомагає, бачили те, як змінюється їхнє життя, розуміли, що внаслідок повномасштабного вторгнення буде ще більше ветеранів, тож заснували організацію».
Команда розпочала свою діяльність у листопаді 2021-го. Втім лютий наступного року поставив усе на паузу. Більшість активістів стали на захист України. Повноцінно поновили роботу у 2023 році.
«Спершу ми вивчали, як бугурт психологічно впливатиме на ветеранів із посттравматичним синдромом. З‘ясувалося, що позитивно. Професор Віктор Досенко, який підштовхнув нас до відновлення і з яким ми працюємо, пояснив усе з наукової точки зору. Простіше кажучи, на фізіологічному рівні, коли у хлопців і дівчат було багато адреналіну, заняття середньовічним боєм допомагали знизити його рівень і це спонукало ветеранів іти в терапію, займатися реабілітацією», – продовжує Олена Кречет.
Нині команда «Бугурт Січі» з складається з майже трьох десятків людей. Це і штатні працівники і волонтери. Але тих, хто підтримує спільноту – в десятки разів більше, адже завдяки підтримці партнерських організацій, команді вдалося поширили свій досвід далеко за межами Київщини – у трьох регіонах України вже працюють осередки і ще з пʼятьма мають спільні заходи. Так зародилася школа бугуртних тренерів.
«Наше завдання навчити охочих, як працює бугуртний спорт, в чому полягає реабілітаційний процес тощо. Дуже часто, коли приходять ветерани, то залишаються і починають працювати. Але з часом, коли знаходять собі класну роботу і йдуть туди, ми все одно вважаємо це успіхом. Адже, якщо людина знайшла собі місце в житті і ми змогли в цьому допомогти і підтримати, то це для нас безперечно плюс», – зізнається керівниця проєкту.
Що таке бугуртний спорт?
Бугуртний спорт – це складова течії, яка називається «Історична реконструкція». Бугурт — це бій у лицарських обладунках. Вага металевих – від 20 до 30 кілограмів, м‘яких – до 5 кіло. Зазвичай обладунки учасники виготовляють власноруч. Також бугурт – це різноманітні активності й ремесла. З психологічної точки зору – це реабілітація через базове фізичне навантаження. А з точки зору сенсів – це вивчення середньовічної історії України, яку радянська пропаганда майже знищила.
«Власне, вивчення історії з нового боку також дає ветеранам опору і розуміння того, чому українці такий сильний народ. Ми нація, яка століттями давала відсіч ворогу, якої дуже часто боялися. І ми можемо уособлювати в собі цю силу, і ми є нащадками наших пращурів», – пояснює Олена Кречет.
Керівниця проєкту зауважує, біопсихосоціальний підхід, який застосовує організація у роботі з ветеранами, охоплює тілесне, ментальне і соціальне, а це – всі ті аспекти, які необхідні людині для відновлення.
«До речі, ми в принципі перші в світі, хто поставив такий підхід на широкі рейки. Ми вже маємо запити від американських організацій, які хочуть шерити наш досвід для своїх ветеранів. Маємо також запити з Австрії. Тож далі хочемо поширювати наш досвід у міжнародному середовищі. Але при цьому ми продовжуємо розвиватися в Україні. Завдячуючи партнерам маємо всебічну підтримку організації і це дуже цінно. Наприклад, за проєктом МОМ, окрім навчань, ми отримали технічну можливість як для розвитку самої організації, так і для розвитку бугуртної інфраструктури», – підсумовує Олена Кречет.
Спілка поранених військових України «Міцні 300» розпочала офіційну історію у 2023 році. Її засновник Андрій Кучер сам ветеран російсько-української війни. Після поранення, коли самотужки довелося долати проблеми, вирішив, що так не має бути – поранені ветерани повинні знати, куди звертатися, як діяти, але найперше – відчувати, що вони не баласт, а люди з досвідом, які прагнуть змін і здатні їх втілювати.
Андрій Кучер
«Спілку створювали з нуля разом із побратимом. У нас не було досвіду, не було фінансової подушки, але було розуміння, що ситуацію потрібно змінювати, що ветерани мають бути видимі. Тож першочерговий запит у нас був на адміністративно-бюрократичні зміни. І зрештою нам вдалося зрушити камінь – ми першими порушили питання електронного УЗД, реформування МСЕК і отримали результат. Але завдань насправді ще вистачає: для нас головне зробити так, аби шлях пораненого був легшим, щоб хлопці і дівчата могли отримати потрібні допомогу, лікування і реабілітацію, а ще – знайти себе в житті».
«Міцні 300» працюють за кількома напрямками: допомагають ветеранам і їхнім родинам первинними юридичними консультаціями, здійснюють фізичну та ментальну реабілітацію, розвивають адаптивні види спорту. Паралельно сприяють у здобутті освіти, працевлаштуванню, а ще – влаштовують екскурсії, іпотерапію, ретрити, майстеркласи і змагання.
«Наша команда – це ветерани. До прикладу, мій побратим, якого евакуювали з харківського напрямку у Київ і який втратив ногу, нині працює з нами над проєктами. Так само залучений у роботу інший побратим, який повернувся з полону і був у надзвичайно важкому психологічному стані, а нам вдалося його відновити, і зараз він у «Міцні 300». Ось так виходить, що наша організація працює за принципом свій – своєму», – ділиться Андрій Кучер.
Очільник спільноти переконаний, саме спорт – один із найкращих методів реабілітації для ветеранів після поранень. «Міцні 300» заснували ветеранський біговий клуб, команду з боулінгу, проводять волейбольні тренування сидячи тощо. Каже, адаптивний спорт іноді навіть творить дива.
«Поділюся одним кейсом, який для мене особисто дуже знаковий і показовий. Мій побратим отримав 70% опіків. Після евакуації його відразу доставили в опіковий центр у столиці. На наступний день я був уже в нього, підтримував. Процес реабілітації був тривалий, було чимало операцій – одна з них із пересадки шкіри відбулася у Фінляндії. Так от, залучив я хлопця в спорт. Цього року він представляв Україну на чемпіонаті стронгменів серед ветеранів у Мадриді. Насправді, не має значення – чи великі чи незначні досягнення, головне, що ветерани, які до нас приходять, знаходять себе в житті», – розповідає Андрій Кучер.
Спорт також допомагає засновнику «Міцні 300» знаходити підходи до посадовців і бізнесу в громадах. Пояснює, така співпраця має значення, бо громади слід готувати до повернення ветеранів і їхньої інтеграції.
«Дуже важливо підготувати як громади, так і самих ветеранів, до повернення додому. Гостро стоїть питання правильної, коректної взаємокомунікації. На жаль, розуміння є не всюди, але зміни потрібні, їх слід втілювати, над ними необхідно працювати. Ми це намагаємося робити в межах проєкту «ВетСпортГромади». Разом із побратимами-тренерами виїздимо в громади, презентуємо 5-6 видів адаптивного спорту, об‘єднуємо ветеранів, представників місцевої влади і бізнес, проводимо відкриті тренування. Там, де вдається зарядити на якийсь із видів, розпочинаємо працювати. Маємо вже кілька гарних кейсів, де оця тріада ефективно співдіє», – продовжує керівник спілки.
Андрій Кучер зауважує, громади відіграють важливу роль у становленні ветеранських спільнот, бо на місцях починається історія змін. Саме тому, зізнається, має мету навчити вчорашніх воїнів бути лідерами у рідних містах і селах.
«Ветерани мають бути лідерами змін у своїх громадах – тими, хто ініціюватиме ці зміни, хто реалізовуватиме й контролюватиме їхній хід. Важливо бути рушіями, а не чекати, що хтось щось зробить за них. Ставати до вирішення проблем і нести відповідальність», – підкреслює засновник «Міцні 300» і додає, нині в межах проєкту «Соціальне згуртування та реінтеграція ветеранів в Україні» команда отримує фінансову підтримку і знання, які допоможуть у подальшому втілити цю мету.
