«Сподіваюся, колись мені доведеться бути не такою сильною» – 18-річна Надія розповідає, як розпочала нове життя
За понад рік роботи в регіональному офісі «Рокади» в Кропивницькому соціальна фахівчиня Алла Андрусевич супроводила більше сотні внутрішньо переміщених родин. Кожна з них мала свій непростий шлях, але найбільше в душу запала історія Надії Редьки. У свої 18 років дівчина намагається самотужки стати на ноги за сотні кілометрів від рідного села на Донеччині.
Своє повноліття дівчина зустріла в потязі. Цьогоріч 21 червня Надія їхала на Кіровоградщину, не уявляючи, якою буде нова сторінка життя. Поруч був коханий Сашко і кіт Гарфілд. Із речей – невелика валіза і на все про все кілька тисяч гривень. Ці кошти – одноразова державна виплата, яку отримують повнолітні діти, позбавлені батьківського піклування.
Сама Надя – зі Старого Комара, що за майже сотню кілометрів від Волновахи. Разом із молодшою сестрою виховувала бабуся. Дитяче майже безтурботне життя згадує як веселий і дуже активний період – школа малювання, уроки акордеона, виступи в сільському клубі, багато друзів, спільні розваги на річці, походи по гриби… Втім, памʼятає і те, як, бувало, не вистачало грошей навіть на харчі.
«Тож рятував город. Помідори, огірки, картопля – все було звідти. Бабусі нелегко давалося з нами, та попри все, вкладалася в нас навіть більше, ніж могла. Вона дуже хороша людина, я її люблю. Шкода, що вже немає поруч», — розповідає Надя.
Нині дівчина разом із хлопцем живе у невеликій громаді за пів сотні кілометрів від обласного центру. Сама працює в магазині, Сашко – на «Новій пошті». Орендували стареньку хату й поволі облаштовуються.
«Бабусі не стало майже рік тому. Молодша сестра зараз під опікою тітки, їй уже 16. Мрію, що зможу забрати до себе. Але треба трохи облаштуватися тут, щоб усе було як слід. Бо можуть і відмовити, якщо немає умов», – говорить вона.
Алла Андрусевич розповідає, познайомилися з Надею, коли команда втілювала проєкт у межах консорціуму LINK.
«Колеги розповіли про дівчину і її ситуацію, тож ми зустрілися, і я запропонувала подальшу підтримку фонду. Власне, з того розпочався супровід. До роботи доєдналася і наша психологиня Тетяна Мірошниченко», – продовжує соціальна фахівчиня.
«Найважче мені було впоратися з почуттям провини після смерті бабусі. Але психологиня фонду допомогла мені пропрацювати цей біль, і тривожність відступила», – додає Надя.
Від фонду дівчина отримала грошову допомогу 12 800 гривень. Також їй передали обігрівач, мультиварку та праску, а незабаром привезуть ще й ліжко і шафу.
«Дуже хочеться, щоб у Наді все склалося якнайкраще. На наш запит відгукнулися й партнери – «Десяте квітня», «100% життя» та «Право на захист»», – зазначає Алла Андрусевич.
Надія вдячна, що поряд тепер є ті, до кого можна звернутися. Каже, іноді навіть незручно, адже звикла робити все сама.
«Знаєте, щойно я підведуся, як життя знову ставить мене на коліна. Але не треба здаватися! Навіть якщо дуже важко, вихід є завжди. Навіть якщо немає підтримки від родини, як у мене. Для себе я зрозуміла: ніхто не зробить за мене того, чого я хочу. Якщо я чогось хочу, то досягну цього. Не вийде в один спосіб, спробую в інший. Я завжди шукаю хоч якийсь позитив. Сподіваюся, колись настане день, коли мені менше доведеться бути сильною», – підсумовує дівчина.
