«Я прожив у селі на Донеччині від самого народження. Там знайшов свою долю, там з’явилися на світ мої два сини. Ми мали невеликий цегляний будинок, свою землю – обробляли, як могли. Я – проста людина. Працював водієм, трактористом, охоронцем… Любив риболовлю, полювання… Любив поля і життя таким, яким воно було», – так розпочинає свою історію 62-річний пан Микола з Донеччини.
Нині чоловік живе у Новоселицькій громаді. На Буковину виїхав, коли втратив будинок – єдине, що тримало його в рідному селі Зарічне.
«Дружина пішла в засвіти ще до війни. А діти… Роз’їхалися хто куди. Зв’язку з ними немає. І коли у 2022 році над селом почав літати метал – перше, про що подумав: куди ж тікати? Ні грошей, ні рідні. Та й кому я потрібен?..», – зізнається пенсіонер.
Попри щоденну небезпеку чоловік залишався вдома. Допомагав українським захисникам: готував їжу, давав прихисток, підтримував словом.
«Того дня у квітні 2025-го я пішов до сусідів… І це мене врятувало. У будинок було пряме влучання. Але все рівно мене посікло. Окрім отриманих травм від вибухової хвилі, ще в втратив слух. Тоді захисники доправили мене до лікарні в Лимані. Потім був Павлоград. Передавали мене з рук у руки волонтерам. У мене ж нічого не було. Єдине, що встиг узяти – документи і маленьку іконку. Святий Микола-Чудотворець відтоді завжди зі мною», – продовжує пан Микола.
Завдяки волонтерам чоловік зміг дістатися Чернівецької області. Ось так за більш як тисячу кілометрів від рідного села знайшов свій прихисток.
«Було страшно й незвично. Але я радів одному: не бомблять… Не треба бігти ховатися у погріб. Люди тут добрі, привітні. Нас усіх об’єднала одна біда – і це тримає. Але знаєте… Додому тягне так, що серце розривається. Я б приїхав, впав і цілував би свою землю. Навіть, якби не мав де жити – викопав би землянку і лишився там. Тільки б на своїй землі…», – зізнається пан Микола.
Саме в прихистку внутрішньо переміщений чоловік познайомився з регіональною командою «Рокади».
«Пан Микола – прекрасна людина. Уже пів року він під нашою опікою. Підтримуємо його з усіх сил. Зараз допомагаємо з трансферами й супроводжуємо до лікарів. Нещодавно в межах проєкту Агентства УВКБ ООН і компанії «Фуджі» забезпечили його окулярами. Радів як дитина, що може читати газети й книжки», – розповідає соціальна фахівчиня Тетяна Іванческул і додає, у співпраці з Міжнародною організацією з міграції чоловікові вдалося придбали слуховий апарат, а ще – речі першої необхідності.
«Я відчуваю себе, наче звірятко в клітці без своєї волі, без дому. Але Бог посилає мені добрих людей. Ви поруч. Ваша підтримка – безцінна. Я не знаю, що без вас би робив… Ви робите дуже важливу справу», – дякує команді пенсіонер.
