«Після того, як ми повернулися додому, якось я пішла на ринок за продуктами. І коли бачила наших людей, чула рідну мову, знаєте, хотілося просто підійти і обійняти кожного. Ось такі в мене були емоції», – ділиться 46-річна Віра з Тульчина на Вінниччині.
Рік тому разом із сином Владом повернулася додому з Берліна. До Німеччини виїхала на початку повномасштабного вторгнення. Зізнається, тут і досі іноді хочеться обійняти навіть випадкових перехожих, бо ж вони – рідні, українці.
Евакуація до Німеччини співпала з важким періодом у житті. Але друзі, що живуть у тамтешній столиці довгий час, наполягали на виїзді. Мовляв, в Україні небезпечно і хтозна, як далі розвиватиметься ситуація.
«Рішення далося важко. Але розуміла, що зараз я маю думати не лише про себе, а й про сина, його безпеку. Тож повинна скористатися шансом і спробувати нову сторінку життя. Ось так 8 березня 2022 року ми приїхали до Берліна», – пригадує Віра.
Перші враження про місто і країну, каже, були дуже гарні. Друзі забезпечили житлом, допомогли з оформленням необхідних документів. Син відразу пішов до гуртка, де займалися діти-українці.
«Це було щось на кшталт дитячого садочка, але в одній групі всі були різного віку, – пояснює жінка. – Синові тоді було сім. У вересні він пішов у німецьку школу. Я ж тим часом вивчала мову і вже мала роботу. Пам‘ятаю, той ритм життя був дуже напружений. Я стала замислюватися над тим, аби повернутися додому. Адже розуміла – якщо зляжу, то навіть не буде кому подбати про Влада».
Згодом склалися обставини, що мама Віри перенесла складну операцію. Це в стократ посилило прагнення їхати додому. Вже за рік після евакуації родина повертається.
«Попри те, що у нас неймовірно дружна сім‘я і завжди кожен підставить плече, я вирішила, що сама маю допомогти мамі знову стати на ноги. І впродовж року це вдалося! Мама відновилася. Тим часом син пішов до школи у Тульчині. Коли друзі дізналися, що все налагодилося, стали знову кликати до Берліна. Паралельно погіршувалася безпекова ситуація і ми знову погоджуємося їхати на захід», – продовжує свою історію Віра.
На цей раз Берлін був уже не таким ейфорійним та ілюзорним. Родина повторно пройшла шлях оформлення документів на прихисток.
«Рожеві окуляри спали і я зрозуміла, що моя роль, як і тисяч інших українців, – це бути гвинтиком у великій системі, де рішення ухвалюєш не ти, а за тебе. В Україні все інакше – тут ти вільно висловлюєш свою думку в кабінеті того чи іншого посадовця і її навіть можуть дослухатися. Там же ні перший варіант, ні другий не спрацюють», – говорить українка і додає, про оперативність бюрократичної машини навіть і думати не доводиться – все дуже повільно.
Коли Віра завершила інтеграційні курси, мала надію, що вдасться знайти гарну роботу. Однак роль, яку за кордоном часто відводять біженцям, – зовсім не відповідає очікуванням.
«А я за фахом викладачка фортепіано. Гарно співаю і маю й інші таланти. Могла б ділитися своїми знаннями і досвідом із багатьма дітьми, тим більше, що дуже люблю свою справу. Однак мені запропонували роботу в гумових рукавицях», – констатує вона.
Жінка каже, тоді прийшло цілковите усвідомлення, що за кордоном ніколи не буде так, як удома.
«Я шукала психологічного спокою, а натомість додався ще й фізичний біль. Знаєте, доводилося бачити, як багато хто приїжджає з широко розплющеними очима, щасливими, сповненими сподівань, а я вже це пройшла. Реальність інша, але кожен сам має пройти свій шлях. Мій шлях був додому», – ділиться Віра.
Торік жінка разом із сином вдруге повернулися в Україну. Назавжди. Вирішила, що присвятить цю сторінку життя своєму ментальному відновленню і піклуванню про рідних.
«Мій син – дитина з особливими освітніми потребами. Відтак підтримка йому просто необхідна. Також мама зараз потребує турботи і більшої уваги. Я вдячна німецькому народу за допомогу, але вдома краще. Тут я дихаю на повні груди і відчуваю себе емоційно піднесеною», – визнає жінка.
Нині Віра захоплюється йогою і спортом, відшукала себе у садівництві. Говорить, удома поряд із рідними почувається щасливою, навіть в умовах війни.
Проєкт «Зміцнення стійкості громад для повернення та реінтеграції» реалізується благодійним фондом «Рокада» в межах проєкту «YOUA − Формуємо нові шляхи, будуємо майбутнє України», який впроваджується за дорученням Уряду Німеччини та імплементується GIZ Ukraine: Sustainable Economic Development.
Проєкт YOUA надає виключно технічну допомогу та не впливає на особисті рішення людей щодо повернення в Україну. Участь у заходах і користування сервісами можливі виключно на добровільній основі для осіб, які розглядають можливість повернення, уже ухвалили таке рішення або перебувають у процесі реінтеграції після повернення в Україну.
