Я – Оксана і мені 42 роки. Заміжня, разом із чоловіком виховуємо двох прекрасних дітей – Аню та Андрія.
Думаю, моя історія не унікальна. Але для багатьох, хто зараз у такій ситуації, як була я два роки тому, вона може стати поштовхом до змін, до любові до себе. Якщо хтось чекає знаку Всесвіту, то нехай це буде саме він.
У нас у домі існував неписаний закон: хто заробляє гроші – той ухвалює рішення. Я теж була при роботі, але це не враховувалося, як і мої зусилля, мої бажання, мій голос…
Кожна покупка, навіть найменша, проходила через його контроль і критику. Це тиснуло більше, ніж брак коштів, бо позбавляло мене права вибору і відчуття гідності.
Я терпіла. Подруги казали, що чоловіки люблять усе контролювати, тож проблеми у тому, що відбувалося зі мною, не бачили. А їхні коментарі: «Ну він же не піднімає руку на тебе…» ще більше заганяли мене в кут. Я не лише не відчувала підтримки й захисту, а й наче падала в безодню болю й самотності. Здавалося б, там де мало бути розуміння, його не було.
Я боялася зізнатися в першу чергу собі, що це насильство.
Одного разу моя знайома порадила звернутися до психолога, дала контакти і той перший поштовх, аби я нарешті розірвала цей ланцюг тиску. Вагалася я довго – звернулася тільки тоді, коли стало зовсім нестерпно.
Спілкування з психологинею стала для мене «рятівним колом», адже повернуло не лише віру у себе, але й надію на щасливе майбутнє для мене та моїх діток.
Прикро було бачити, як малі мовчки страждають, спостерігаючи за тим, що відбувалось між мною та чоловіком.
Зараз я точно знаю, що то було одне з найкращих моїх рішень у тих обставинах.
Потім я записалась на вечірні тренінги для підняття самооцінки, відновлення фінансової незалежності, пошуку власних орієнтирів і особистісних опор. Це була маленька авантюра – пару годин на тиждень для себе.
Далі з’явилася можливість підробітку за фахом і я не вагаючись погодилася. Гроші були невеликі, але мої.
Я плакала в туалеті на роботі – не від сорому, а від полегшення, що ось так я повертаю собі контроль над життям.
З тих пір я стала планувати бюджет, потрохи відкладала ті маленькі суми на майбутню освіту для дітей.
Важливо було й те, що я навчилася казати «я хочу» й чути відповідь для себе, а не чекати дозволу.
З чоловіком я розлучилася. Живу разом із дітьми і більше нікому не дозволяю контролювати моє життя, навіть через фінанси.
Тепер у мене стабільний дохід, і я відчуваю, що моє життя поступово набуває форми, яку обираю я. Так, виходить, що саме гроші стали символом моєї незалежності.
Щиро дякую психологині, яка змогла допомогти мені відновити віру у себе, відчути себе незалежною, вільною та відповідальною за своє життя.
Тому всім , хто перебуває в подібних ситуаціях, можу порадити не зволікати, а звертатись по професійну допомогу, адже навіть у найскладніших ситуаціях завжди є вихід, тільки потрібно не боятися і опиратися на себе.
