Вчимося. Здобуваємо. Надихаємо.
Основна ідея нашої інформаційної кампанії до Міжнародного дня боротьби за права жінок – самореалізація та грантові можливості для українок. Ми хочемо якомога більше розповісти про успішні кейси, аби подарувати мотивацію іншим.
Сьогоднішня історія про Ярославу Колісник з Краматорська, яка на початку повномасштабного вторгнення опинилася в чужому місті, без роботи, з донечкою на руках. Завдяки виграному гранту та наполегливим зусиллям Ярослава відкрила власну справу! Тепер жінка приймає пацієнтів, як кваліфікований подолог у власному кабінеті, та має великі плани на майбутнє.
Наша команда поспілкувалася з підприємицею, щоб розповісти детальніше про її досвід та шлях до мрії.
Звідки ви? Як переїхали до Івано-Франківська?
Переїхали, як і багато інших українців, — через війну. В кінці лютого я разом з донькою поїхала з рідного Краматорська і на початку березня вже була у Франківську.
Спершу жили в знайомих, але за кілька тижнів нам повідомили, що маємо шукати інше житло. А орендувати квартиру було нереально, в місті вже було чимало переселенців, а ціни просто зашкалювали. Жили і у волонтерів, і друзі допомагали, було дуже тяжко спершу. З чоловіком, батьком своєї донечки, розлучилась ще задовго до початку повномасштабного вторгнення. Тому все робила сама, з дитиною, відчуваючи величезну відповідальність.
Як ви познайомилися з «Рокадою»? Як прийшла податися на грант?
У мене була знайома, яка розповіла, що є такий благодійний фонд. І я прийшла в «Рокаду» за програмою по компенсації оренди житла. Водночас познайомилась з соціальним працівником, який розповів про можливість податися на грант, він спочатку запропонував заповнити заявку на навчання. Але спершу я сама відмовлялась.
А чому відмовлялись?
Бо страшно! Це було щось невідоме для мене, а мозок і психіка працює так, що нас лякає нове. Але потім все ж таки вирішила податися на навчання, але на самих курсах мені було нічого робити. Досвіду вистачало для початку роботи. Тому і вирішила спробувати заповнити заявку на грант. Так я описала проєкт, з допомогою того самого соціального працівника “Рокади” – Вадима Підгайного. Він, ніби батько, взяв мене під опіку, постійно підтримував, казав: «Давай, пробуй, у тебе є потенціал. Обовʼязково все вийде, якщо спробуєш». Я йому дуже вдячна за віру, як і всій «Рокаді», не всі люди так турбуються про чуже життя. Адже я прийшла дуже розгубленою, а ця мотивація дала сил.
Коли я виграла грант, після захисту — було ще страшніше! Не розуміла, куди рухатись далі.
А як обрали сферу? Чому зупинились саме на подології?
Ще до війни я працювала в кількох проєктах, які були повʼязані з медициною. Наприклад, була PR-фахівцем проєкту, в якому учасники могли безкоштовно здати тест на ВІЛ. Також вивчала психологію, постійно крутилась навколо теми здоровʼя. І коли ми переїхали до Франківська я не могла знайти роботу. Незважаючи на те, що в мене є вища освіта, я прекрасно володію українською мовою. Мене не хотіли працевлаштовувати навіть баристою! І я подумала: гаразд, значить відкрию щось своє. І вклала останні збережені кошти в навчання з подології. А грант – дав можливість відкрити власний кабінет та придбати всі необхідні інструменти для роботи.
На якому етапі зараз Ваша власна справа?
Спершу я оформила ФОП, ще восени 2023. І на початку лютого відкрила свій кабінет, у ньому вже все практично готово, я приймаю перших клієнтів. Паралельно також працюю подологом у клініці, в тандемі з дерматологом.
Що б ви могли сказати жінкам, які наразі вагаються, як і ви колись? Можливо, щось побажали би?
Перш за все — ніколи не опускайте руки. Навіть тоді, коли дуже страшно. Я знаю, як лячно, коли минулого вже немає, а в майбутньому – невідомість. У кожного з нас бувають такі моменти, коли не знаєш, що робити далі. Дайте собі час побути в ступорі, пожалійте себе, а далі робіть своє, навіть якщо лячно. Не знецінюйте те, що ви робите, хваліть себе, вірте у власні сили!
Благодійний Фонд «Рокада» щиро бажає активного та легкого розвитку Ярославі! А всім жінками радимо вірити у свої сили та можливості попри всі невдачі та виклики долі!
