Працівниця «Рокади» на місці руйнувань після обстрілу

Захистити не можна втратити: як гарантувати безпеку цивільних в умовах затяжної війни?

Збройні сили Російської Федерації  продовжують атакувати мирних жителів України з усе більшою силою. Так за даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ) за перші чотири місяці 2026 року загинуло 815 цивільних осіб, а ще 4 174 — отримали поранення. Це на 21% більше, ніж у січні-квітні 2025 року, і на 93% більше, ніж за той самий період 2024 року. Серед постраждалих неодноразово опинялися й медичні та гуманітарні працівники.

В умовах зростання збройної агресії та геополітичної напруги світ потребує ефективних і своєчасних безпекових рішень. Однією з платформ для пошуку відповідей на ці виклики став Тиждень захисту цивільного населення (Protection of Civilians (PoC) Week) під егідою ООН. Цьогоріч дипломатично-експертний форум відбувається уже вдев’яте і триває з 18 до 22 травня. З нагоди цієї події команда Благодійного фонду «Рокада» підготувала матеріал, що допомагає зрозуміти, наскільки дієвим є міжнародне гуманітарне право в українському контексті та чому громади змушені захищатися самостійно. 

Уже восьмий рік поспіль у травні до Нью-Йорка приїжджають представники держав-членів та агентств ООН і неурядових організацій, щоб обговорити поточну безпекову ситуацію у світі та напрацювати практичні механізми мінімізації наслідків збройних конфліктів для мирного населення. Головна тема заходу: «Як забезпечити захист цивільних осіб в умовах інституційних реформ та обмежень?». 

Насамперед, йдеться про спроможність локальних лідерів, організацій та волонтерів самостійно дбати про безпеку мирних жителів у прифронтових громадах, куди часто не можуть дістатися іноземні гуманітарні місії. Така концепція має назву Civilian Agency. Ще одним викликом є те, що міжнародні донори поступово скорочують фінансову підтримку для гуманітарного сектору, тому місцевих акторам потрібно шукати нові джерела залучення ресурсів чи діяти в умовах обмежених можливостей. І робота українських організацій — актуальний приклад того, як знаходити рішення навіть у безвихідних, на перший погляд, обставинах.

Нормалізація небезпеки

Команда «Рокади» консультує мешканців біля пошкодженого будинку

Сьогодні гуманітарні працівники в Україні перебувають в умовах постійного високого ризику. Йдеться не лише про безпосередню загрозу життю через обстріли, мінування територій чи атаки на цивільну інфраструктуру, а й про те, що можливостей безпечно надавати гуманітарну допомогу стає дедалі менше.

Портрет працівника «Рокади» у фірмовому худі
Юрій Гончаров,
координатор адвокаційного напряму Благодійного фонду «Рокада»

Попри чіткі зобов’язання в межах міжнародного гуманітарного права щодо захисту гуманітарного персоналу та забезпечення гуманітарного доступу, на практиці організації працюють в умовах недостатніх безпекових гарантій. Атаки, що впливають на роботу медичних, соціальних, енергетичних та транспортних систем, безпосередньо обмежують здатність стабільно та безпечно підтримувати цивільне населення.

В. о. гуманітарного координатора в Україні Бернадетт Кастел-Холінгсворт у недавній заяві щодо ударів по транспорту ООН, який доставляв допомогу жителям Херсонщини й Дніпропетровщини, нагадала: від січня по квітень 2026 року було зафіксовано 56 інцидентів, коли постраждали гуманітарні співробітники — троє гуманітарних працівників загинули, ще десятеро зазнали поранень.

Але сьогодні однією з ключових проблем є те, що постійна загроза для гуманітарних працівників поступово починає сприйматися як «звичайна умова роботи», а не як неприпустиме порушення норм міжнародного гуманітарного права. Організації опинилися в таких обставинах, де небезпека для працівників, волонтерів, соціальних фахівців і локальних команд реагування стає операційною нормою, а не винятком. 

Зокрема, ризики зростають через активне застосування безпілотників малої дальності з боку Російської Федерації задля ударів по населених пунктах уздовж лінії фронту. Президент України Володимир Зеленський назвав такі атаки «жорстоким сафарі на людей у прифронтових і прикордонних громадах».

Юрій Гончаров наголошує:

Водночас значну частину реагування сьогодні забезпечують саме місцеві українські організації та громадські ініціативи, які продовжують працювати у прифронтових і прикордонних громадах навіть за умов безпекових обмежень. Саме локальні актори часто залишаються єдиними, хто зберігає доступ до населення в найбільш постраждалих районах.

Гуманітарна ізоляція прифронтових громад та її наслідки

Працівники «Рокади» допомагають людям після обстрілу на зруйнованій вулиці

Умови, за яких міжнародні та локальні організації не можуть безпечно, стабільно та прогнозовано працювати на місцях, миттєво конвертуються у зростання загроз для життя цивільних осіб.

Гуманітарні місії забезпечують критично важливі функції у багатьох прифронтових і важкодоступних громадах: підтримку евакуації, можливість отримати ліки й медичні послуги, психосоціальну допомогу, соціальні послуги, підтримку осіб старшого віку та осіб з інвалідністю, а також екстрене реагування у кризових ситуаціях. Коли їхня стабільна присутність переривається, найбільш вразливі суспільні групи відразу опиняються у глибокій ізоляції від базових послуг, систем підтримки та механізмів захисту.

Передусім це стосується:

  • осіб старшого віку;
  • людей з інвалідністю та маломобільних груп населення;
  • сімей з дітьми;
  • внутрішньо переміщених осіб;
  • тих, хто позбавлений можливості самостійно евакуюватися чи отримати необхідну допомогу.

Водночас такі складні наслідки стосуються не лише безпосереднього припинення гуманітарної допомоги. Тривалі обмеження доступу послаблюють стійкість громад, підвищують рівень соціальної ізоляції і погіршують психоемоційний стан людей.

Юрій Гончаров додає:

У багатьох громадах присутність гуманітарних організацій сьогодні виходить за межі простого надання допомоги. Вони забезпечують життєдіяльність цивільного середовища, гарантують соціальну стабільність та повертають людям віру в те, що під час війни ніхто не залишиться наодинці з бідою.

Відповідальність та зміна парадигми: від кризового реагування до відновлення

Жінки розглядають матеріали під час заходу просто неба

Дотримання гуманітарного міжнародного права сторонами збройного конфлікту гарантувало б прогнозовану й безпечну діяльність організацій у прифронтових і прикордонних регіонах. Це допомогло б змістити фокус із безперервного кризового реагування на системне відновлення й посилення спроможності та стійкості громад.

На практиці це означало б:

  • зменшення шкоди для цивільного населення;
  • стабільнішу роботу медичних, соціальних та гуманітарних сервісів;
  • безпечніші механізми евакуації;
  • ефективніший захист вразливих груп;
  • більше можливостей для збереження людського потенціалу громад;
  • кращі передумови для повернення громадян та довгострокового відновлення територій.

Крім того, це суттєво зменшило б масштаби повторних гуманітарних криз, які виникають через системні російські атаки на цивільну інфраструктуру та постійне руйнування базових умов для життя.

Досвід України засвідчує, що захист цивільного населення не є другорядним гуманітарним питанням, а базовою умовою для збереження людської гідності. Саме від цього залежить життєдіяльність громад, стійкість інфраструктури та можливість будь-якого подальшого відновлення.

Водночас ключовим залишається питання відповідальності. Без належної світової уваги до порушень міжнародного гуманітарного права ризики для цивільного населення й гуманітарних працівників продовжуватимуть зростати — не лише в Україні, а й глобально, —

пояснює Юрій Гончаров.

Нагадаємо, що 21 вересня 2025 року понад 100 держав-членів ООН підтримали Декларацію про захист гуманітарного персоналу (The Declaration for the Protection of Humanitarian Personnel). Створення документу ініціювала Австралія, а головна його мета — привернути додаткову увагу до проблематики захисту гуманітарних працівників. Декларація стала логічним продовженням тематичної резолюції Ради Безпеки ООН 2730 (2024) від 24 травня 2024 року.

Зв'яжіться з нами
Підтримати фонд