Збройні сили Російської Федерації продовжують атакувати мирних жителів України з усе більшою силою. Так за даними Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні (ММПЛУ) за перші чотири місяці 2026 року загинуло 815 цивільних осіб, а ще 4 174 — отримали поранення. Це на 21% більше, ніж у січні-квітні 2025 року, і на 93% більше, ніж за той самий період 2024 року. Серед постраждалих неодноразово опинялися й медичні та гуманітарні працівники.
В умовах зростання збройної агресії та геополітичної напруги світ потребує ефективних і своєчасних безпекових рішень. Однією з платформ для пошуку відповідей на ці виклики став Тиждень захисту цивільного населення (Protection of Civilians (PoC) Week) під егідою ООН. Цьогоріч дипломатично-експертний форум відбувається уже вдев’яте і триває з 18 до 22 травня. З нагоди цієї події команда Благодійного фонду «Рокада» підготувала матеріал, що допомагає зрозуміти, наскільки дієвим є міжнародне гуманітарне право в українському контексті та чому громади змушені захищатися самостійно.
Уже восьмий рік поспіль у травні до Нью-Йорка приїжджають представники держав-членів та агентств ООН і неурядових організацій, щоб обговорити поточну безпекову ситуацію у світі та напрацювати практичні механізми мінімізації наслідків збройних конфліктів для мирного населення. Головна тема заходу: «Як забезпечити захист цивільних осіб в умовах інституційних реформ та обмежень?».
Насамперед, йдеться про спроможність локальних лідерів, організацій та волонтерів самостійно дбати про безпеку мирних жителів у прифронтових громадах, куди часто не можуть дістатися іноземні гуманітарні місії. Така концепція має назву Civilian Agency. Ще одним викликом є те, що міжнародні донори поступово скорочують фінансову підтримку для гуманітарного сектору, тому місцевих акторам потрібно шукати нові джерела залучення ресурсів чи діяти в умовах обмежених можливостей. І робота українських організацій — актуальний приклад того, як знаходити рішення навіть у безвихідних, на перший погляд, обставинах.
Нормалізація небезпеки
Сьогодні гуманітарні працівники в Україні перебувають в умовах постійного високого ризику. Йдеться не лише про безпосередню загрозу життю через обстріли, мінування територій чи атаки на цивільну інфраструктуру, а й про те, що можливостей безпечно надавати гуманітарну допомогу стає дедалі менше.
координатор адвокаційного напряму Благодійного фонду «Рокада»
Попри чіткі зобов’язання в межах міжнародного гуманітарного права щодо захисту гуманітарного персоналу та забезпечення гуманітарного доступу, на практиці організації працюють в умовах недостатніх безпекових гарантій. Атаки, що впливають на роботу медичних, соціальних, енергетичних та транспортних систем, безпосередньо обмежують здатність стабільно та безпечно підтримувати цивільне населення.
В. о. гуманітарного координатора в Україні Бернадетт Кастел-Холінгсворт у недавній заяві щодо ударів по транспорту ООН, який доставляв допомогу жителям Херсонщини й Дніпропетровщини, нагадала: від січня по квітень 2026 року було зафіксовано 56 інцидентів, коли постраждали гуманітарні співробітники — троє гуманітарних працівників загинули, ще десятеро зазнали поранень.
Але сьогодні однією з ключових проблем є те, що постійна загроза для гуманітарних працівників поступово починає сприйматися як «звичайна умова роботи», а не як неприпустиме порушення норм міжнародного гуманітарного права. Організації опинилися в таких обставинах, де небезпека для працівників, волонтерів, соціальних фахівців і локальних команд реагування стає операційною нормою, а не винятком.
Зокрема, ризики зростають через активне застосування безпілотників малої дальності з боку Російської Федерації задля ударів по населених пунктах уздовж лінії фронту. Президент України Володимир Зеленський назвав такі атаки «жорстоким сафарі на людей у прифронтових і прикордонних громадах».
Юрій Гончаров наголошує:
Водночас значну частину реагування сьогодні забезпечують саме місцеві українські організації та громадські ініціативи, які продовжують працювати у прифронтових і прикордонних громадах навіть за умов безпекових обмежень. Саме локальні актори часто залишаються єдиними, хто зберігає доступ до населення в найбільш постраждалих районах.
Гуманітарна ізоляція прифронтових громад та її наслідки
Умови, за яких міжнародні та локальні організації не можуть безпечно, стабільно та прогнозовано працювати на місцях, миттєво конвертуються у зростання загроз для життя цивільних осіб.
Гуманітарні місії забезпечують критично важливі функції у багатьох прифронтових і важкодоступних громадах: підтримку евакуації, можливість отримати ліки й медичні послуги, психосоціальну допомогу, соціальні послуги, підтримку осіб старшого віку та осіб з інвалідністю, а також екстрене реагування у кризових ситуаціях. Коли їхня стабільна присутність переривається, найбільш вразливі суспільні групи відразу опиняються у глибокій ізоляції від базових послуг, систем підтримки та механізмів захисту.
Передусім це стосується:
Водночас такі складні наслідки стосуються не лише безпосереднього припинення гуманітарної допомоги. Тривалі обмеження доступу послаблюють стійкість громад, підвищують рівень соціальної ізоляції і погіршують психоемоційний стан людей.
Юрій Гончаров додає:
У багатьох громадах присутність гуманітарних організацій сьогодні виходить за межі простого надання допомоги. Вони забезпечують життєдіяльність цивільного середовища, гарантують соціальну стабільність та повертають людям віру в те, що під час війни ніхто не залишиться наодинці з бідою.
Відповідальність та зміна парадигми: від кризового реагування до відновлення
Дотримання гуманітарного міжнародного права сторонами збройного конфлікту гарантувало б прогнозовану й безпечну діяльність організацій у прифронтових і прикордонних регіонах. Це допомогло б змістити фокус із безперервного кризового реагування на системне відновлення й посилення спроможності та стійкості громад.
На практиці це означало б:
Крім того, це суттєво зменшило б масштаби повторних гуманітарних криз, які виникають через системні російські атаки на цивільну інфраструктуру та постійне руйнування базових умов для життя.
Досвід України засвідчує, що захист цивільного населення не є другорядним гуманітарним питанням, а базовою умовою для збереження людської гідності. Саме від цього залежить життєдіяльність громад, стійкість інфраструктури та можливість будь-якого подальшого відновлення.
Водночас ключовим залишається питання відповідальності. Без належної світової уваги до порушень міжнародного гуманітарного права ризики для цивільного населення й гуманітарних працівників продовжуватимуть зростати — не лише в Україні, а й глобально, —
пояснює Юрій Гончаров.
Нагадаємо, що 21 вересня 2025 року понад 100 держав-членів ООН підтримали Декларацію про захист гуманітарного персоналу (The Declaration for the Protection of Humanitarian Personnel). Створення документу ініціювала Австралія, а головна його мета — привернути додаткову увагу до проблематики захисту гуманітарних працівників. Декларація стала логічним продовженням тематичної резолюції Ради Безпеки ООН 2730 (2024) від 24 травня 2024 року.
