Життя під обстрілами: команди «Рокади» у Сумах і Чернігові допомогли чоловікові знайти прихисток у безпеці
Він тривалий час ховався у підвалах від російських обстрілів. Щоб поїсти, виходив на вулицю вночі. Він жив би й далі у рідному Білопіллі на Сумщині, але підвело здоровʼя. 54-річний Сергій Скрипченко спершу раз потрапив до лікарні – була ампутація ноги, внаслідок ускладнень діабету. Тоді повернувся додому. Та після того, як опинився у палаті вдруге вже через інсульт, вирішив шукати прихистку, де більш спокійно. «Рокада» допомогла чоловікові розпочати нову сторінку життя – у безпеці й турботі.
«До нас звернулася Білопільська громада з запитом допомогти з пошуком житла для пана Сергія. На той час він перебував у лікарні після операції й повертатися додому через небезпеку не планував. Так як зараз усі прихистки на Сумщині заповнені, звернулися до колег із сусідньої Чернігівщини», – розповідає регіональна координаторка проєкту «Комплексне реагування у сфері евакуації, захисту та житла для населення, постраждалого від війни, у Сумській та Чернігівській областях» Катерина Глущенко.
Релокація чоловіка відбулася швидко. Команда «Рокади» на Чернігівщині оперативно відшукала житло. Сергій Скрипниченко оселився в прихистку в Новоселівці.
«Ми доставили чоловіка до Батурина, а вже там опіку над ним узяли колеги», – додає Катерина Глущенко.
Соціальна фахівчиня Чернігівського осередку «Рокади» Анастасія Йовенко розповідає, до приїзду пана Сергія кімната повністю була готова. Про це попіклувалася Киселівська сільська рада.
«Пану Сергію підібрали інклюзивний житловий блок. Комендатка прихистку Ніна Володимирівна забезпечила чоловіка кріслом колісним і речами першої необхідності. Водночас ми допомогли оформити йому рецепти на ліки й довідку ВПО», – уточнює Анастасія Йовенко.
Наразі Сергій очікує на протез, який після налаштувати мають повернути з ортопедичної майстерні. Про себе чоловік розповідає, що життя під обстрілами було складне, але поки не погіршилося здоровʼя, давав собі раду.
«Все ж рідний дім – це рідний дім, – констатує він. – Проте зараз я розумію, що це був щодня великий ризик. Додому повертатися не планую, вже тут починаю нове життя. От зараз качаю руки, щоб бути сильним і мати можливість пересуватися на кріслі колісному».
