Центр підтриманого проживання в селі Заплатин на Львівщині функціонує уже майже три місяці. Для благодійного фонду «Рокада» це перший такого спрямування проєкт, який вдалося реалізувати за фінансової підтримки Aгентства ООН у справах біженців в Україні (УВКБ ООН) та у співучасті з Данською і Норвезькою радами у справах біженців.
Підтримане проживання людей похилого віку чи з інвалідністю — новітня соціальна послуга. У відділенні передбачено 9 місць, зокрема 5 — для внутрішньо переміщених осіб.
АНАТОЛІЙ ПАРХОМЧУК
«Відділення підтриманого проживання в Заплатині — один з найбільших об’єктів, який реалізувала “Рокада” за фінансової підтримки Управління верховного комісара ООН у справах біженців. Для нас цей простір — символ зразкової активної взаємодії громади, благодійників та міжнародних партнерів. А радісні відгуки мешканців підтвердили якість нашого підходу до виконання робіт та уважність до деталей», — розповідає координатор офісу благодійного фонду «Рокада» у Львові Анатолій Пархомчук.
У приміщенні облаштовано спальні, кімнату відпочинку, кухню, їдальню, санітарні вузли, коридори, замінили двері та вікна. Також здійснили реконструкцію газового опалення, утеплили зовнішні стіни, відремонтували дах. Сама будівля та прилегла до неї територія відповідають вимогам безбар’єрності, зокрема встановлений пандус, що веде до альтанки, прокладена тактильна плитка для людей із порушеннями зору тощо.
Ставок на подвір’ї став результатом спроби вирівняти поверхню ділянки. Частину ґрунту вилучили й підсипали там, де було потрібно. Заглибина швидко наповнилася ґрунтовими водами. Тепер водойму можна використовувати як рекреаційну зону, наприклад, для риболовлі.
«Підтримане проживання — це структурована, але гнучка система супроводу, яка дозволяє людям з уразливих груп поступово відновити навички самостійності й відчувати контроль над власним життям в безпечному середовищі, де поряд є фахівець, готовий підтримати залишаючи прийняття рішень за людиною. Міністерство соціальної політики розробило програму фінансування послуги підтриманого проживання для внутрішньо переміщених людей і ми раді долучитися до створення оселі в громаді, аби така послуга надавалася тим, хто її потребують», — зазначає Олександра Маковська, радниця з питань захисту УВКБ ООН.
Після відкриття до центру відразу поселилося двоє внутрішньо переміщених осіб: 76-річна Раїса Богуслава з Харкова та 38-річний Олександр Бирько з Лисичанська. Також оселя готується прийняти нових мешканців.
Пані Раїса любить городництво й квітникарство, прикрашає дім рослинами, пише вірші й недавно видала збірку в Стрию. Жінка має проблеми зі серцем, тож потрібно постійно дбати про її спокій. Пан Олександр через травму користується милицями. Чоловік не вміє сидіти без діла: постійно щось майструє, їздить без супроводу до міста й відвідує там зустрічі товариства людей з інвалідністю, записався на курси водіння, став на біржу праці.
ОЛЕГ ГРИЦАЙ
«Мета нашого центру полягає в тому, щоб у майбутньому мешканці змогли провадити власний спосіб життя і не залежали від сторонньої допомоги, — зазначає Олег Грицай, завідувач відділення підтриманого проживання Стрийського міського центру надання соціальних послуг. — Наприклад, Сашкові поки що складно дати собі раду на кухні. І наш робітник підказує, як закупити продукти, щоб вистачило коштів, сформувати повноцінний щоденний раціон, приготувати ту чи іншу страву».
«В інституційних закладах усе готове й ні про що не треба дбати. А коли людина опиняється сам на сам із якоюсь проблемою, їй стає важко адаптуватися. Ми є отим буфером між інституційними закладами й дійсністю», — додає пан Олег.
У центрі працює 5 соціальних фахівців і двірник, який доглядає за подвір’ям та виконує дрібні ремонти. Соціальні робітники щодня допомагають мешканцям у побуті й навчають їх самостійно справлятися з певними завданнями, а також чергують вночі позмінно. Соціальний працівник керує процесом і слідкує за роботою підлеглих.
МИРОСЛАВА БОРИС
«Ми як соціальні фахівці мусимо завжди пам’ятати про особливості здоров’я людини, щоб оберігати її та не допускати критичних станів. Загалом усі, хто тут проживає, дуже задоволені умовами. Хоч ці люди й потребують допомоги, але водночас вони сповнені ентузіазму й життєлюбства. Мене це захоплює і надихає», — ділиться соціальна працівниця центру Мирослава Борис.
Такі центри — це простір для навчання, розвитку та адаптації до самостійного життя. Вони є альтернативою будинкам-інтернатам чи геріатричним пансіонатам, адже допомагають людям стати самозарадними.
