«Рокаді» – 23: Все, що ми робимо, іноді відбувається всупереч обставинам, але завдяки внутрішній силі – і нашій, і тих людей, яких підтримуємо
Сьогодні «Рокаді» – 23 роки. І наш часопис – це велика мозаїка, яка доповнюється щодня новими проєктами, набутим досвідом і знаннями, а найцінніше – історіями людей, які довіряють. Серед тих, хто два десятки років тому дав старт роботі фонду, – чинні керівниця департаменту партнерств і фандрайзингу фонду Діна Гуд і координаторка напряму соціальної підтримки та захисту Олена Демірська.
Ви – унікальна частина історії фонду. Розкажіть, як усе розпочалося?
Діна Гуд: На початку 2000-х ми з подругою заснували невелику організацію, яка надавала психологічну допомогу жінкам. На той час Управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні запропонувало нам розширити роботу для проєкту допомоги афганським жінкам-біженкам та охопити ще один вектор – соціальну допомогу.
Однак для повноцінної діяльності потрібна була нова організація зі штатом фахівців. Тож ми розпочали роботу над створенням. До речі, до назви підійшли доволі творчо. В оригіналі – це абревіатура імен засновників, хоча є слово французького походження «рокада», яке має гуманітарний і військовий контекст – означає спеціальну дорогу, що проходить паралельно лінії фронту, та є нейтральною стороною, з якої надається допомога.
Ось так 23 роки тому ми заклали зміст того, з чим повʼязана наша робота тепер.
Олена Демірська: На початку двохтисячних завдяки випадку познайомилася з Діною. Спершу працювала соціальною фахівчинею – допомагала людям, які шукали притулку в Україні. Тоді ми тільки налаштовували роботу фонду, структурували правила, загальну систему… Зрештою крок за кроком нам усе вдалося – ми тепер серед провідних фондів України, нас знають за кордоном.
Серед моїх перших підопічних були біженці з Анголи. Вони тривалий час просто відмовлялися сприймати правила. Так от, коли ми з ними більш тісно стали працювати, все кардинально змінилося.
Озираючись на той час і сьогодення, можу з упевненістю сказати, що моє життя в «Рокаді» наповнювалося і зараз наповнюється сенсами. Саме тому вважаю себе неймовірно успішною людиною, бо займаюся тим, що мені близько по духу.
Серед багатьох історій людей, із якими працював фонд, яку ви згадуєте найчастіше?
Діна Гуд: Згадую про громадянку Афганістану, колишню дикторку центрального телебачення, яку переслідував уряд цієї країни. На початку 2000-х років вона опинилася в Україні. Очолювала інтеграційний центр, але її родина ухвалила рішення переїхати в іншу країну. І ось коли почалося повномасштабне вторгнення, я отримала від неї меседж і дзвінок: збирайтеся, приїжджайте до нас, й ми знайдемо для вас рішення. Це дуже розчулило мене, плакала й зрозуміла, що люди, які втратили все, на згадку про допомогу, яку надала їм колись «Рокада», коли нам стало важко, готові повернути добро.
Олена Демірська: Скільки би не було різних історій у моїй роботі, – кожна з них для мене особлива. Є багато тих, що окриляють, і не менше тих, що на друзки розбивають серце. Памʼятаю, були жінки, яких ми фактично збирали докупи після надважких подій у їхньому житті і яким зрештою вдалося звестися на ноги, рухатися далі й успішно будувати нове життя. Це їхня неймовірна сила і наша віра в те, що все можливо.
А ще – як допомагали художнику – теж шукачу прихистку. Його картини досі прикрашають головний офіс «Рокади». До речі, і нині залишаємося з ним на звʼязку. У нього все добре склалося в житті і ми цьому теж безмежно раді.
На вашу думку, що робить команду «Рокади» цілісною?
Діна Гуд: Люди. З одного боку команда, а з іншого – ті, кому ми допомагаємо впродовж цих 23 років.
Ми зберегли головні цінності, з якими розпочинали роботу, – це насамперед повага до людини, яка опинилася у складних умовах. Коли до нас на початку зверталися по підтримку біженці і їм потребувалася медична допомога, а вони не могли піти в лікарню, бо не знали мови, ми шукали перекладачів, здійснювали супровід, бо розуміли, що гідність – це головне. Так само і зараз – наші цінності проявляються у щоденній роботі кожного фахівця, незалежно від того, у якому регіоні він працює. Юрист, психолог, соціальний фахівець – усі діють за спільним принципом: людину не залишають наодинці з проблемою.
Ще одна річ, яка тримає команду разом, – довіра. Довіра всередині команди, коли колеги з різних областей діляться досвідом і підтримують одне одного, і довіра з боку людей, які до нас звертаються. Її не отримати одразу, вона формується роками послідовної роботи.
І, звісно, спільне розуміння мети. За 23 роки змінювалися виклики – від допомоги біженцям до роботи з внутрішньо переміщеними особами, ветеранами, родинами загиблих. Але мета лишається незмінною: щоб кожна людина у скруті отримала реальну підтримку. Саме це, зрештою, і робить команду «Рокади» цілісною.
Олена Демірська: На мою думку, три речі: спільні цінності, доброчесність і велика емпатія, готовність допомагати тим, хто потребує допомоги. Інакше просто й бути не може, бо все, що ми робимо, іноді відбувається всупереч обставинам, але завдяки внутрішній силі – і нашій, і тих людей, яких підтримуємо.
